Театр буденності та театр бульварний в фільмах "За двома зайцями" та "Секс і місто"
Юлія Котко | 22.03.2009
Люди з глибоким
розумом та блискучою уявою
часто погано грають в карти.
Гегель
Магазин для багатих, магазин для бідних, лікарня – для багатих та бідних, готель – для багатих та бідних, курорт – для багатих і для бідних, ба, навіть місце на кладовищі – і те для багатих або для бідних! А ще – вино, проститутки, їжа, ігри та пляж… А кіно? Кіно теж для багатих та бідних? – безумовно, але з маленькою, ну зовсім таки й незначною поправкою – для багатих та бідних душею! або ж простіше – для мужніх та не дуже…
Ні, ні, я не про фільми жахів чи комедії – дещо про інше – про мужність мислити. Чи кожен знаходить її в собі? – за природою своєю людина – істота лінива. Просто накивати п’ятами, чи то проковтнути пожоване, використати шаблон, пограти за правилами –, як не прикро, але це життєвий вибір багатьох з нас. Феномен втечі від мислення червониться смердючою бляшкою ХХІ століття. Вміння аналізувати ж, рухатися в системі координат трансцендентних понять, оперувати ідеями та принципами, свідомо простежувати культуру мовлення, займати критичну позицію – все це якісь нові й такі далекі рівні нашої свідомості.
Як результат, принцип роботи з чуттєвим матеріалом все частіше стає домінантним в усіх сферах сучасного життя. Кіномистецтво не є виключенням –, так уже повелося, що все, розраховане на широкі маси, завжди працює на інтереси більшості (до речі, хороше виправдання для кіноталантів, чи не так?).
Театр
буденності та театр бульварний – тренінг раціоналізму та
здібностей судження + гра пристрастей та хороша ілюзія раціонального
використання часу, – розраховані вони саме на початковий рівень
мислення – розсудковий, направлені на розвагу глядача такої
категорії, створення почуття комфорту в такому амплуа, мало того, –
це ще й навмисне заохочення такої позиції в житті та піднесення
шаблонності поведінки та втечі від мислення до абсолюту!
Заспокійлива вартість таких видів мистецтва незрівнянно велика. Що може бути приємніше, ніж квазіреальний світ, в якому тобі надана можливість ідентифікувати себе як дещо вище, розумніше, активніше, не прикладаючи при цьому ніяких зусиль (хіба що увімкнути телевізор та не заснути); це прекрасний шанс заспокоїти своє сумління, над-Я, при цьому ж задовольняючи інстинкти – п’ючи чай, лежачи, критикуючи, дорікаючи, мріючи; а ще тут можна пожаліти себе, поскаржитись на обставини (адже це ж так несправедливо, що такі невігласи-герої та й на таких автомобілях їздять! – ну що ж поробиш – не всім усміхається удача!). Тут «фундаментальна змова»2 між драматургом, поставою та публікою ніколи не порушується – вони разом глузують з невинних міщанських вад, хоча часто-густо й самі є носіями останніх, та вже наперед пророкують закінчення історії, чи то результат такої поведінки персонажа (все ж іде за правилами), а щоб зовсім не заморити глядача такою важкою роботою, автор постійно натякає та підживлює інтерес інтригами, які, як правило, обертаються навколо трьох злободенних тем – грошей, кохання (звичайно плотського, мінімум з його елементами) та слави, бажання відзначитися, амбіційності. Зазвичай ці натяки присутні уже в назві фільму, в назві серії. Ну хоча б «За двома зайцями» - по-перше, посилання на найвищий авторитет – народний; по-друге, натяк на невдачу (адже всім відомо, що за двома зайцями не вженешся – загально визнане правило), а, отже, на надану можливість глядачу домінувати, обсудити, в кращому разі, - винести урок. Або ж «Секс і місто» - чистої води інтрига, що зваблює, привертає увагу, викликає інтерес, інтрига, перед якою не так вже й легко встояти, втримати своє лібідо в рівновазі.
Теми, що розкриваються в творах такого плану, є не менш спокусливими, ніж самі назви: зрада як стиль життя, полігамія, гомосексуальність, перверсійність, неприхована еротичність, тема багатства, узагальнюючи, - показ потурання своїм інстинктам та все, що з цим пов’язано.
Загалом як і для театру буденності, так і для театру бульварного характерною рисою є топографічність героя, який через зміну оточення та простору здійснює постійні трансгресії: для німця-кредитора Голохвастов – банкрут, невдаха; для Проні – знатний кавалер та перепустка в нове, повне несподіванок, цікавого та модного, життя; для «друзів» - лідер, світла голова, приклад для наслідування; для міської молоді – опудало, посміховисько та брехун. Сам Голохвастов детермінує себе відповідно до кожного середовища, намагається пристосовуватись до правил, за якими в ньому ведеться гра. На перший погляд, навіть може здатися, що він прагне піднятися над обставинами, стереотипами, що він не є конформістом, але ж мета діяльності і життя персонажа загалом – бути багатим, коханим, а, отже, підпорядковуватися загальним правилам. Фабула теж не загрожує прийнятому порядку, форма і фінал не спрямовані на несподіванку, все йде, як повинно.
Одне з
наступних важливих завдань драматурга – зобразити все правдиво, - чи
то в творі бульварного театру «За двома зайцями», чи то у прикладі
театру буденності – серіалі «Секс і місто», - глядач постійно
впізнає себе, автор грається та маніпулює через введення характерних
для більшості рис – нервової ходи, жестів, стандартизованих точок
зору, ідолів сприйняття, мовчанки з хитромудрими натяками, - все
повинно бути близьким та добре знайомим аудиторії.
Саме
завдяки такій правдоподібності спостерігач з легкістю вписується у
делікатний люкс-інтер’єр, розкіш та високу естетику, що панує у
зображенні життя цих посередностей. Не становить важкості також
звикнути до такої обстановки, навіть не виникає ніякого сумніву та
здивування, що індивіди з напівдебілкуватими життєвими принципами
змогли отримати фінансову незалежність. Саме в такому вигляді постає
категорія салонного натуралізму в даних видах мистецтва.
Наступним цікавим моментом для аналізу є перевдягання. Одяг виступає не просто ознакою приналежності до певного класу суспільства, - це спосіб перевтілення та метаморфози, а також приховування недоліків не лише зовнішніх, але й внутрішніх. Як і все мистецтво театрів бульвару та буденності, перевдягаючи персонажів автор працює з поверхнею, зовнішньою обгорткою, але не із внутрішнім, метафізичним – ці категорії тут не важливі. Завжди присутнє нагромадження деталями як матеріальними, так і мовними. Події здебільшого повторювані – побачення, кіно, ресторан, робота, ліжко… Думки мовців також обмеженні повторенням - повторенням мовленнєвих стереотипів, що пов’язані з панівною ідеологією, – згадаймо лишень шаблонність представлення себе Голохвастовим: «Перед вами Голохвастов – собственной персоной»3.
Отже, мистецтво театрів буденності та бульвару спрямоване, в першу чергу, на релаксацію глядача та допомогу йому втекти від реальності, актуальних проблем, відчути свою домінантність, перевагу над кимось, пожити цікавим життям в кінці-кінців. Ці види мистецтва працюють здебільшого на рівні інстинктів, не заглиблюючись, не шукаючи причини, а максимум критикуючи, засуджуючи. Робота з блискучою поверхнею життя без занурення та аналізу, зображення безтурботності та легкості існування, - а, отже, гра з бажаннями аудиторії, - і є основними принципами вище згаданих типів театру.
